Представники ДП “Ясінянське ЛМГ” доводили до відома підприємців та депутатів основні принципи сертифікації лісів

Ідея екологічного маркетингу виникла в рамках концепції соціально-орієнтованого або соціально-етичного маркетингу в 70-х роках минулого століття завдяки усвідомленню представниками громадських, наукових, політичних, бізнесових кіл необхідності перманентного забезпечення належного рівня якості життя для теперішнього і майбутнього поколінь та важливості  збереження навколишнього природного середовища.

Ось чому екологічний (довкільний, зелений) маркетинг спрямований не лише на отримання споживачами  максимальної корисності, розширення спектру споживчого вибору, але й на підтримання сталого (невиснажливого, збалансованого) розвитку країни, який гарантує збереження високої якості довкілля. Впровадження принципів екологічного маркетингу на лісогосподарських підприємствах є одним із важливих етапів утвердження сталого лісового менеджменту. Серед інструментів комплексу екологічного маркетингу  лісогосподарських підприємств важливе місце займає сертифікація лісів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та невирішені частини загальної проблеми. У багатьох публікаціях, які стосуються проблеми сертифікації лісів, акцент робиться в основному на ролі сертифікації як методу підвищення надійності екологічного менеджменту підприємства, як інструменту покращення експортних можливостей країни, як джерела екологічної інформації про стан відтворення, охорони і використання лісових ресурсів, як додаткового механізму екологічного аудиту . Значна увага приділена розбудові інституційної інфраструктури сертифікації в Україні. Детально проаналізовано також специфіку сертифікації лісів як інструмента сталого лісового менеджменту і відмінність її від ухвалених міністерськими конференціями із захисту лісів критеріїв та індикаторів сталого лісового менеджменту (С&K SFM). Значно менша увага приділялася висвітленню результативності сертифікаційних заходів для лісогосподарських підприємств та виясненню вагомості окремих видів лісогосподарської та природоохоронної діяльності при здійсненні сертифікаційних процедур.

Метою нашого дослідження є оцінка ролі сертифікації лісів як специфічного інструменту екологічного маркетингу в лісовому секторі економіки, аналіз особливостей та результативності міжнародних схем сертифікації лісів та визначення вагомості заходів із  збереження лісових генетичних ресурсів у алгоритмі сертифікації лісів України.

Виклад основного матеріалу. Екологічний маркетинг, який націлений на задоволення екологічно орієнтованих потреб споживачів, формування і стимулювання попиту на екологічні блага (товари і послуги), передбачає використання класичного комплексу інструментів «маркетинг-мікс 4Ps». Лісогосподарські підприємства останнім часом усе частіше застосовують сертифікацію лісів як специфічний інструмент екологічного маркетингу, який доповнює і підсилює дієвість інших елементів комплексу маркетингу, зокрема, товарного, цінового, комунікативного субміксів.

Сьогодні беззаперечно визнається, що сертифікація лісів є також  одним із визначальних інструментів  імплементації принципів сталого розвитку у лісове господарство [3, 6]. Лісова сертифікація забезпечує створення умов для збалансованого вирішення економічних, екологічних та соціальних питань у лісовому секторі. Сертифікація лісів окремого лісогосподарського підприємства формує для нього сприятливі конкурентні  передумови завоювання місця на ринках деревини чи виробів із неї, в т. ч. на міжнародному. Такий сертифікат засвідчує, що на даній території управління лісами і господарювання в них здійснюється з дотриманням критеріїв невиснажливого (сталого) лісового менеджменту.

Сертифікація лісів була розпочата на початку 90-х років минулого століття з метою запобігання деградації, надмірних вирубок, збереження біорізноманіття лісів, в першу чергу тропічних. Однак результати першого десятиліття використання цього інструменту показали, що більшість сертифікованих лісів знаходяться в помірному  і бореальному поясах, і лише десята частина з них припадає на країни  тропічної зони.

Враховуючи надзвичайну біологічну різноманітність лісів (екосистемну, видову, внутрішньовидову), національну та історичну специфіку ведення лісового господарства, варіативність соціальної значущості лісів в різних регіонах і країнах, різнобічність поглядів та інтересів суб’єктів, які є розробниками національної  і міжнародної   лісової політики, власників лісів, лісокористувачів, споживачів приватних і суспільних продуктів лісу, розробити, узгодити та впровадити єдину систему та схему сертифікації лісів досить складно. На сьогодні існує ціла низка національних і міжнародних схем сертифікації лісів:

– FSC (Forest Stewardship Council – Лісова наглядова рада);

– PEFC (Program for Endorsement of Forest Certification Schemes – Програма схвалення систем сертифікації лісів);

– SFI (Sustainable Forest Initiative – Північноамериканська ініціатива сталого лісівництва);

– CSA (Canadian Standards Association Sustainable Forest management Program – Канадська програма асоціації стандартів сталого лісового менеджменту);

– AFTS (The American Tree Farm System – Американська система лісових плантацій).

Американська система лісових плантацій (AFTS) заснована у 1941 році і використовується в Сполучених Штатах Америки для підтримки сталого менеджменту приватних лісоволодінь. Вона охоплює 10,2 млн. га лісів та 61 тис. власників. У
2002 р. AFTS об’єдналася з програмою PEFC.

У структурі канадської асоціації стандартів (CSA) є підрозділ, який здійснює реєстрацію систем менеджменту, в тому числі систему сталого лісового менеджменту. Міжнародний підрозділ CSA, який здійснює сертифікацію продукції є членом PEFC.

Програма «Ініціатива сталого лісівництва» стартувала у жовтні 1994 році. SFI сертифікує ліси як у США, так і в Канаді, та є членом PEFC. Окрім того існує договір взаємного визнання з AFTS [18].

Рішення про створення лісової наглядової ради (FSC) було прийнято на засновницькій конференції в Торонто  у 1993 році, в якій брали участь представники 26 країн. Фактичну діяльність FSC розпочала у 1994 році,  тоді ж були схвалені статут та принципи і критерії FSC. Секретаріат організації з 2003 року знаходиться у Німеччині у
м. Бонні. FSC оперує стандартами лісового менеджменту, здійснює міжнародну акредитацію сертифікаційних організацій, є власником торгової марки для маркування продукції із сертифікованих лісів та здійснює комунікативну і роз’яснювальну  діяльність. Лісова наглядова рада пропонує універсальний стандарт, на основі якого розробляються національні і регіональні стандарти для сертифікації лісів.

У 1999 році національними асоціаціями власників лісів запропонована загальноєвропейська система сертифікації лісів (Pan-European Forest Certification Scheme – PEFC), яка багатьма країнами була використана як каркас для розробки національних схем сертифікації. Рада PEFC є незалежною, неприбутковою та неурядовою організацією і виконує роль своєрідної «парасольки» для національних сертифікаційних схем (на сьогодні 36). Тому після схвалення у 2004 році перших неєвропейських національних систем Австралії та Чилі  ця система отримала нову назву Program for Endorsement of Forest Certification Schemesпрограма схвалення систем сертифікації лісів.

На сьогодні найбільша площа лісів сертифікована за схемою PEFC – 264,8 млн. га. Системою FSC охоплено 183,1 млн. га лісів в 79 країнах та видано 1303 сертифікатів про відповідність ведення лісового господарства принципам сталого лісового менеджменту. Загалом за цими двома схемами забезпечено сертифікацію 98 % усіх сертифікованих лісів у світі. Система PEFC за площею сертифікованих лісів домінує над FSC як у Європі (88,4 млн. га та 81,8 млн. га), так і, особливо, у Північній Америці (157,3 млн.га та 70,8 млн. га). В Україні сертифіковано 2,7 млн. га лісів (25,8 % від загальної площі лісів) та видано 20 FSC-сертифікатів.

Copyright ©ДП "Ясінянське ЛМГ"