Представники ДП “Ясінянське ЛМГ” доводили до відома підприємців та депутатів основні принципи сертифікації лісів

Ідея екологічного маркетингу виникла в рамках концепції соціально-орієнтованого або соціально-етичного маркетингу в 70-х роках минулого століття завдяки усвідомленню представниками громадських, наукових, політичних, бізнесових кіл необхідності перманентного забезпечення належного рівня якості життя для теперішнього і майбутнього поколінь та важливості  збереження навколишнього природного середовища.

Ось чому екологічний (довкільний, зелений) маркетинг спрямований не лише на отримання споживачами  максимальної корисності, розширення спектру споживчого вибору, але й на підтримання сталого (невиснажливого, збалансованого) розвитку країни, який гарантує збереження високої якості довкілля. Впровадження принципів екологічного маркетингу на лісогосподарських підприємствах є одним із важливих етапів утвердження сталого лісового менеджменту. Серед інструментів комплексу екологічного маркетингу  лісогосподарських підприємств важливе місце займає сертифікація лісів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій та невирішені частини загальної проблеми. У багатьох публікаціях, які стосуються проблеми сертифікації лісів, акцент робиться в основному на ролі сертифікації як методу підвищення надійності екологічного менеджменту підприємства, як інструменту покращення експортних можливостей країни, як джерела екологічної інформації про стан відтворення, охорони і використання лісових ресурсів, як додаткового механізму екологічного аудиту . Значна увага приділена розбудові інституційної інфраструктури сертифікації в Україні. Детально проаналізовано також специфіку сертифікації лісів як інструмента сталого лісового менеджменту і відмінність її від ухвалених міністерськими конференціями із захисту лісів критеріїв та індикаторів сталого лісового менеджменту (С&K SFM). Значно менша увага приділялася висвітленню результативності сертифікаційних заходів для лісогосподарських підприємств та виясненню вагомості окремих видів лісогосподарської та природоохоронної діяльності при здійсненні сертифікаційних процедур.

Метою нашого дослідження є оцінка ролі сертифікації лісів як специфічного інструменту екологічного маркетингу в лісовому секторі економіки, аналіз особливостей та результативності міжнародних схем сертифікації лісів та визначення вагомості заходів із  збереження лісових генетичних ресурсів у алгоритмі сертифікації лісів України.

Виклад основного матеріалу. Екологічний маркетинг, який націлений на задоволення екологічно орієнтованих потреб споживачів, формування і стимулювання попиту на екологічні блага (товари і послуги), передбачає використання класичного комплексу інструментів «маркетинг-мікс 4Ps». Лісогосподарські підприємства останнім часом усе частіше застосовують сертифікацію лісів як специфічний інструмент екологічного маркетингу, який доповнює і підсилює дієвість інших елементів комплексу маркетингу, зокрема, товарного, цінового, комунікативного субміксів.

Сьогодні беззаперечно визнається, що сертифікація лісів є також  одним із визначальних інструментів  імплементації принципів сталого розвитку у лісове господарство [3, 6]. Лісова сертифікація забезпечує створення умов для збалансованого вирішення економічних, екологічних та соціальних питань у лісовому секторі. Сертифікація лісів окремого лісогосподарського підприємства формує для нього сприятливі конкурентні  передумови завоювання місця на ринках деревини чи виробів із неї, в т. ч. на міжнародному. Такий сертифікат засвідчує, що на даній території управління лісами і господарювання в них здійснюється з дотриманням критеріїв невиснажливого (сталого) лісового менеджменту.

Сертифікація лісів була розпочата на початку 90-х років минулого століття з метою запобігання деградації, надмірних вирубок, збереження біорізноманіття лісів, в першу чергу тропічних. Однак результати першого десятиліття використання цього інструменту показали, що більшість сертифікованих лісів знаходяться в помірному  і бореальному поясах, і лише десята частина з них припадає на країни  тропічної зони.

Враховуючи надзвичайну біологічну різноманітність лісів (екосистемну, видову, внутрішньовидову), національну та історичну специфіку ведення лісового господарства, варіативність соціальної значущості лісів в різних регіонах і країнах, різнобічність поглядів та інтересів суб’єктів, які є розробниками національної  і міжнародної   лісової політики, власників лісів, лісокористувачів, споживачів приватних і суспільних продуктів лісу, розробити, узгодити та впровадити єдину систему та схему сертифікації лісів досить складно. На сьогодні існує ціла низка національних і міжнародних схем сертифікації лісів:

– FSC (Forest Stewardship Council – Лісова наглядова рада);

– PEFC (Program for Endorsement of Forest Certification Schemes – Програма схвалення систем сертифікації лісів);

– SFI (Sustainable Forest Initiative – Північноамериканська ініціатива сталого лісівництва);

– CSA (Canadian Standards Association Sustainable Forest management Program – Канадська програма асоціації стандартів сталого лісового менеджменту);

– AFTS (The American Tree Farm System – Американська система лісових плантацій).

Американська система лісових плантацій (AFTS) заснована у 1941 році і використовується в Сполучених Штатах Америки для підтримки сталого менеджменту приватних лісоволодінь. Вона охоплює 10,2 млн. га лісів та 61 тис. власників. У
2002 р. AFTS об’єдналася з програмою PEFC.

У структурі канадської асоціації стандартів (CSA) є підрозділ, який здійснює реєстрацію систем менеджменту, в тому числі систему сталого лісового менеджменту. Міжнародний підрозділ CSA, який здійснює сертифікацію продукції є членом PEFC.

Програма «Ініціатива сталого лісівництва» стартувала у жовтні 1994 році. SFI сертифікує ліси як у США, так і в Канаді, та є членом PEFC. Окрім того існує договір взаємного визнання з AFTS [18].

Рішення про створення лісової наглядової ради (FSC) було прийнято на засновницькій конференції в Торонто  у 1993 році, в якій брали участь представники 26 країн. Фактичну діяльність FSC розпочала у 1994 році,  тоді ж були схвалені статут та принципи і критерії FSC. Секретаріат організації з 2003 року знаходиться у Німеччині у
м. Бонні. FSC оперує стандартами лісового менеджменту, здійснює міжнародну акредитацію сертифікаційних організацій, є власником торгової марки для маркування продукції із сертифікованих лісів та здійснює комунікативну і роз’яснювальну  діяльність. Лісова наглядова рада пропонує універсальний стандарт, на основі якого розробляються національні і регіональні стандарти для сертифікації лісів.

У 1999 році національними асоціаціями власників лісів запропонована загальноєвропейська система сертифікації лісів (Pan-European Forest Certification Scheme – PEFC), яка багатьма країнами була використана як каркас для розробки національних схем сертифікації. Рада PEFC є незалежною, неприбутковою та неурядовою організацією і виконує роль своєрідної «парасольки» для національних сертифікаційних схем (на сьогодні 36). Тому після схвалення у 2004 році перших неєвропейських національних систем Австралії та Чилі  ця система отримала нову назву Program for Endorsement of Forest Certification Schemes – програма схвалення систем сертифікації лісів.

На сьогодні найбільша площа лісів сертифікована за схемою PEFC – 264,8 млн. га. Системою FSC охоплено 183,1 млн. га лісів в 79 країнах та видано 1303 сертифікатів про відповідність ведення лісового господарства принципам сталого лісового менеджменту. Загалом за цими двома схемами забезпечено сертифікацію 98 % усіх сертифікованих лісів у світі. Система PEFC за площею сертифікованих лісів домінує над FSC як у Європі (88,4 млн. га та 81,8 млн. га), так і, особливо, у Північній Америці (157,3 млн.га та 70,8 млн. га). В Україні сертифіковано 2,7 млн. га лісів (25,8 % від загальної площі лісів) та видано 20 FSC-сертифікатів.